Пам'ятки Львівської області

Городоцька ратуша в стилі класицизму збудована в 1832 році як приміщення магістрату Городка. Двоповерхову П-подібну будівлю увінчує годинникова вежа з балкончиками, на якій розміщено годинник з чотирма циферблатами (2004 р.) та герб міста. Раніше вежу завершував гострий дах із флюгером. Будівля городоцької ратуші досі використовується за призначенням – у ній засідає Городоцька міська рада. На першому поверсі також розміщується Городоцький історико-краєзнавчий музей (2010 р.). Представлено широку експозицію археологічних знахідок, предмети господарського побуту та народного одягу. Окремі стенди присвячені періодам Визвольної війни Б. Хмельницького (битва під Городком 1655 р.) та визвольної боротьби 1918-20 років (Волчухівська операція УГА).

Жовківська ратуша в стилі неоренесансу входить до ансамблю Ринкової площі. Перша міська ратуша в Жовкві була збудована архітектором П. Бебером в 1687 році. На її стінах розміщувалися сонячний годинник і зразок аршина. Старий будинок розібрали в 1832 році через аварійний стан, і протягом цілого століття магістрат засідав в замку. Нинішня ратуша збудована в 1932 році. Її звели за конкурсним проєктом архітектора Б. Віктора на місці колишніх казарм і казематів. У передвоєнні часи з годинникової вежі міський сурмач опівдні виконував мелодію "гейнал". Тепер опівдні дзвони годинника виконують уривок гімну України. У вежі розміщується історико-краєзнавча експозиція "Музей "Жовківська вежа" з виходом на оглядовий майданчик.

Ратуша в центрі ринкової площі міста Турки збудована в 1907 році на місці старої дерев'яної будівлі магістрату. Право на самоврядування Турка отримала ще в 1730 році. Новий будинок ратуші виконано у стилі модерн. Досі воно використовується за призначенням – у ньому розміщується Турківська міська рада. Також у ратуші знаходиться Народний музей "Бойківщина", який розповідає про історію та культуру цього краю. Постійні експозиції: "Історія Турки з давніх часів до сьогодення", "Етнографія: одяг, предмети побуту", "Знаряддя праці в натуральному господарстві", "Кімната етнографа М. Зубрицького", "Українська діаспора".

Висока годинникова вежа нинішньої дрогобицької ратуші піднялася над містом у 1927 році, коли Дрогобич повернувся до складу Польської держави, але традиції самоврядування в місті набагато старші. Дрогобич отримав Магдебурзьке право в 1460 році, і тоді була побудована перша дерев'яна ратуша. До 1829 року ця будівля сильно застаріла і стала непридатною, тому була побудована нова ратуша в австрійському стилі - цього разу з каменю. Необхідність у новому приміщенні виникла після Першої світової війни. Архітекторами проєкту стали І. Семковіч, М. Никодимович. Триповерховий будинок квадратом оточує невеликий внутрішній дворик. Головне приміщення – мармуровий зал засідань. У будівлі розміщується Музей терезів, що налічує понад 500 експонатів. Також тут розташований Туристично-інформаційний центр Дрогобича, який, зокрема, організує екскурсії на вежу ратуші, що дозволяють оглянути механізм годинника та побачити кращу панораму міста.

Перший музей ретро мотоциклів відкрив у Львові колекціонер О. Бойко та його друзі із клубу "ЗАЗ-Козак". В експозиції представлено 50 раритетних мотоциклів, моторолерів, мопедів, мотовелосипедів післявоєнного періоду. Серед них не лише Java, "Мінськ", "Восход", "Іж", "Дніпро" та інші машини радянського виробництва, а й італійські, польські, німецькі, французькі марки. Всі моделі відреставровано, половина з них досі на ходу. Найстаріший експонат – військовий мотопричіп, виготовлений у Швейцарії в 1944 р. На основі мотоцикла "Дніпро" К650 львівські реставратори створили санітарний мотоцикл. Також можна побачити класичний "візочний" мотоцикл патрульної служби радянських часів.

Музей-садибу Осипа Маковея створено в будинку, де народився цей видатний український поет, прозаїк, сатирик, публіцист, педагог та громадський діяч. Експозиція розміщена в трьох залах: дві кімнати та сіни. В одній кімнаті зібрані речі родини Маковеїв: меблі (крісла, стіл), посуд, вишиванки, іграшки. В іншій – фотографії Йосипа з родиною та друзями; його листи, книги; портрети. В сінях представлені побутові речі. Навчався Маковей в українській гімназії у Львові та на філологічному факультеті Львівського університету. Був редактором журналу "Зоря", газети "Буковина", одним із редакторів "Літературно-наукового Вісника". В 1901 році отримав науковий ступінь доктора філософії за дослідження творчості Пантелеймона Куліша. Під час Першої світової війни 1914-18 років служив військовим перекладачем австрійської армії, начальником поштової цензури, пізніше – у радіогрупі. В повоєнний період працював директором учительської семінарії в Заліщиках. Маковей підтримував дружні стосунки з І. Франком, Л. Українкою та іншими письменниками. Літературну діяльність розпочав наприкінці 80-х років ХІХ століття під псевдонімами: Spectator, О. Степанович.

Музей родини Устияновичів відкрито в 1991 році  колишньому будинку священика Введенської церкви у Вовкові. Саме тут в 1839 році, у сім'ї священика Миколи Устияновича, відомого письменника та поета, народився Корнило Устиянович – майбутній відомий український художник та громадський діяч. Окрема експозиція присвячена діяльності Ф. Ржегожа – чеського етнографа, якого називають "апостолом слов'янського єднання". В дерев'яному зерносховищі розгорнуто етнографічну експозицію: народний одяг, знаряддя праці, прядки, веретена, лампи, посуд, скрині тощо.

Свірзький замок із "Золотої підкови Львівщини" - мальовнича середньовічна споруда у стилі ренесанс, унікальна пам'ятка оборонної архітектури XV-XVII ст. Спочатку будувався як фортеця, але після реконструкції XVII ст. набув шляхетних рис магнатської резиденції. Перші оборонні споруди на оточеній озерами та болотами горі Белз датуються 1484 роком (руїни вежі і грот праворуч від входу). В документах Свірзький замок вперше згадується в 1530 році, коли він належав шляхтичам Свірзьким. В середині XVII ст. його перебудував та значно зміцнив граф О. Цетнер, за однією з версій, запросивши зі Львова відомого інженера-фортифікатора П. Гродзіцького. Замок з оборонним ровом і мостом поділено на два різнорівневі двори, оточені ренесансними вежами та будинками. Ставши комфортабельною резиденцією, Свірзький замок зміг витримати кілька турецьких облог, але перед цим був захоплений козацькими військами Б. Хмельницького. Сильно постраждав під час Першої та Другої світової війни. За радянських часів Свірзький замок перейшов у власність Спілки архітекторів як Будинок творчості, але реставрацію так і не було завершено. Планується передача замку приватному інвестору за умов концесії.

Художній музей “Людина. Земля. Всесвіт” у Сокалі створено в 1985 році зусиллями родини Анатолія та Наталії Покотюк, а також Г. Костюченка. В 1990 р. музей став філією Національного музею у Львові, з 1995 р. – філія Львівського музею історії релігії. В десяти музейних залах розгорнуто експозиційні виставки: "Людина і Всесвіт", "Свята Україна", "Ісус Христос - найвеличніший із синів людства", "Під покровом Божої Матері", "Що є істина", "У пошуках істини", " Космічне мистецтво", "Вчення життя - заклик у майбутнє", "Тарас Шевченко - апостол правди та світоч духу", "Києво-Могилянська академія". У фондах музею зберігаються документи з історії Сокальщини ХVII-XIX ст., рідкісні матеріали про відомого українського композитора В. Матюка (родом із с. Тудорковичі на Сокальщині), матеріали про історію церков Сокальщини, про духовних просвітителів та культурних діячів, кераміку відомого майстра XIX в. В. Шостопальця, зразки унікальної сокальської вишивки, предмети побуту ХІХ-ХХ ст.

Угнівський історико-краєзнавчий музей відкрився в 2006 році при Угнівському аграрно-будівельному ліцеї з ініціативи викладачки Г. Губені. Експозиція музею дає можливість ознайомитися з історією міста, побутом, традиціями та легендами, познайомитися з визначними людьми, які народилися та проживали в місті Угнів. Усі експонати є автентичними та унікальними: угнівський одяг, образи, жорна, побутові предмети мешканців Угнова, історичні документи. Зокрема, представлені знамениті чоботи-"гнівці", по які до міста приїжджав І. Франко.

"Ферма Елізи" (Fromages d"Elise), також відома як ферма "Шеврет", розташована в Дмитровичах, на околиці Судової Вишні. Ферма облаштована відповідно до європейських норм традиційного фермерства. Господарство відкрите для зеленого туризму і пропонує відвідувачам якісні фермерські продукти , вироблені за тридиційною французькою технологією.Основна продукція - козині сири на основі молока кіз, яких вирощують на фермі, а також екологічно чисте м'ясо (козине, яловиче) та м'ясні вироби.Екскурсії проводяться за попередньою домовленістю.

Музей "Сокальщина" відкрито в 1981 році до 30-річчя входження Червонограда до складу України. Близько 1000 експонатів: унікальна колекція творів народного мистецтва, предметів побуту, старовинних меблів. Специфікою експозиції музею є те, що вона представляє народне мистецтво Сокальщини, дуже оригінальне та своєрідне, яке свідчить про вишуканість та обдарованість сокальчан. В експозиції - "добрячинські" чорно-білі вишиванки, букети весняних квітів на "завишенських" сорочках. Сокальщина славиться своїми майстрами вишивки: чорна вишивка – це раритет музею, кожна сорочка є ексклюзивним виробом, і жоден орнамент не повторюється. Зразки весільних костюмів вражають своєю вишуканістю – в одній сорочці майстер використовував 6-7 різних технік виконання. Гордістю музею є виставка унікальних зразків чорної кераміки та неповторні писанки Т. Городецького. Також цікавим є інтер'єр сокальського житла кінця XIX - початку XX ст.

Художній музей, присвячений творчості видатного майстра народно-ужиткового мистецтва Михайла Біласа, створений у 1992 році за життя художника. Займає приміщення витонченої дерев'яної вілли "Гопляна" (1928 р.), виконаної в польському народному закопанському стилі. Колись це була літня резиденція бургомістра курорту Р. Яроша. Білас прославився як майстер текстильної пластики, образно-виразних іграшок, автор неперевершених сюжетних панно та аплікацій. В експозиції – унікальні, створені в єдиному екземплярі килими, гобелени, покривала, рушники у стилі модерн із яскравими фольклорними мотивами.

Художньо-меморіальний музей Леопольда Левицького створено у колишній оселі художника у Львові. Розташований в будинку, спорудженому 1891 року за проєктом Густава Бізанца. Визначний український графік ХХ століття Леопольд Левицький вважається одним із піонерів українського графічного дизайну та реклами. Його музей засновано у 1984 році за ініціативи дружини художника Гені Левицької. Експозиція в трьох кімнатах висвітлює творчі здобутки художника у графіці та живописі, а й відтворює особливе середовище львівської інтелігенції, в якому він жив і творив. Музей Леопольда Левицького є філією Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького.

Художньо-меморіальний музей Олекси Новаківського знаходиться у будинку, в якому славетний український маляр жив з 1913 року. Вишукана червоноцегляна вілла, зведена наприкінці ХІХ століття  у неороманcькому стилі за проектом відомого львівського архітектора Юліана Захаревича, свого часу була відома як палац польського художника Яна Стики. 1907 року її придбав митрополит Андрей Шептицький для потреб церковного музею. За сприяння митрополита у 1923-1935 роках тут діяла Мистецька школа Олекси Новаківського – перший у Західній Україні художній навчальний заклад для молоді, що став провідним центром мистецького життя Львова. Творча майстерня художника розташовувалася на другому поверсі будинку, а поруч у п’яти кімнатах мешкала його родина. З 1972 року у цих приміщеннях облаштовано художньо-меморіальний музей, що висвітлює основні етапи творчого шляху художника. Музей Олекси Новаківського є філією Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького.