Пам'ятки Чернігівської області

Бахмацький історичний музей імені Миколи Гнатовича Яременка пропонує ознайомитися з історією одного з найдавніших слов'янських міст. Експозиція охоплює всі епохи: Стародавню Русь, Визвольну війну, гетьманство Івана Мазепи, будівництво Курсько-Київської залізниці.

Будинок-музей генерального судді Війська Запорозького Василя Кочубея в Батурині – рідкісний зразок цивільної архітектури доби українського бароко. Це єдина будівля, що збереглася з часів Батуринської фортеці після зруйнування гетьманської столиці московськими військами в листопаді 1708 року.

Одноповерховий цегляний будинок Генерального суду зведено в другій половині XVII століття за часів гетьмана Дем'яна Многогрішного. Він виконував одночасно адміністративні та житлові функції. З 1700 року в ньому жив генеральний суддя Василь Кочубей їй зі своєю родиною. Його 16-річна дочка Мотрона (Мотря) була закохана у свого хрещеного, 58-річного гетьмана Івана Мазепу, проте батько був категорично проти їхнього шлюбу. Кочубей зі своїм сподвижником Іваном Іскрою намагався звести рахунки з Мазепою, повідомивши московському цареві Петру I про таємні переговори гетьмана зі шведським королем Карлом XII. Царський уряд видав донощиків Мазепі, і вони були засуджені на смерть. Після страти батька Мотря пішла до монастиря. Про цю драматичну історію нагадує пам'ятник, Алея Кохання та 500-річні дуби у садибному парку (там же залишки валів Батуринської фортеці).

У будинку генерального судді Кочубея з 1975 року розміщувався історико-краєзнавчий музей, який у 2006 році став частиною Національного історико-культурного заповідника "Гетьманська столиця". Експозиція знайомить з історією будинку та родини Кочубеїв, а також глибоко розкриває тему кохання Мотрі та Мазепи. У підвалах відтворено інтер'єри кімнати слідства та попереднього ув'язнення з експозицією знарядь тортур. Частина експозиції присвячена вченому-бджоляру, винахіднику вулика Петру Прокоповичу, який жив у Батурині.

Коропський регіональний історико-археологічний музей розташований у будівлі колишньої Феодосіївської церкви, яку було збудовано у 1880-ті роки у псевдоруському стилі. За радянської влади з храму зняли бані та розмістили у ньому спочатку кінотеатр, а потім музей. Значну цінність становлять археологічна, геологічна та етнографічна колекції. В експозиції можна побачити знахідки з Мезинської палеолітичної стоянки, діораму Радичівського городища часів Київської Русі, зразки традиційного одягу та рушників. У музеї також широко представлені зразки керамічного посуду та кахлі Коропщини, яка була відома як один із провідних центрів гончарства. Архітектуру краю представляють макети всіх 9 церков, що існували в Коропі на початку XX століття.

Літературно-меморіальний музей Олександра Довженка відкрито на батьківщині кінорежисера у Сосниці. Він народився в 1894 році в багатодітній сільській родині на хуторі В'юнище в межах нинішнього смт Сосниця. Звідси вирушив навчатися до Глухівського вчительського інституту, потім до Житомира та передреволюційного Києва. Його складна біографія включала службу у військах УНР, утримання в більшовицькому концтаборі, вступ до Компартії, польський полон, роботу у Наркоматі закордонних справ тощо. Всесвітню славу засновника української національної школи кінематографії Довженко завоював після виходу на екрани його визначних картин "Звенигора" та "Земля", остання з яких тепер значиться у списках найкращих кінофільмів усіх часів та народів. Створення музею режисера в Сосниці почалося в 1957 році, після його смерті. Збереглася батьківська хата Довженка, в якій відтворено атмосферу, що оточувала його в юності. В літературній експозиції представлено збірки його оповідань та кіноповістей. На дворі садиби встановлено ефектний, експресивний пам'ятник Довженку (скульптор О. Фуженко, архітектор О. Ігнатенко).

Літературно-меморіальний музей Михайла Коцюбинського відкрито в будинку, де письменник жив з 1898 по 1913 рік. Тут він написав повісті "Fata morgana", "Intermezzo", "Тіні забутих предків" та інші, приймав у гостях багатьох відомих представників творчої інтелігенції. Відтворено обстановку, яка була за життя письменника, експонуються перші видання творів, рукописи, записники, листи, особиста бібліотека.

Історико-культурний центр "Вітрила Маклая" відкрито в Батурині у 2014 році до 168-річчя від дня народження видатного вченого-мандрівника Миколи Миклухо-Маклая. Це вже третій музей, створений нащадками вченого Олександром та Надією Миклухо-Маклаями. Сам Микола Миклухо-Маклай не мав прямого відношення до Батурина, але був нащадком запорозьких козаків, а його покровителем був граф Олексій Толстой, правнук гетьмана Кирила Разумовського, який провів найкращі роки в Батурині. У другій половині ХІХ століття Миклухо-Маклай вивчав корінне населення Південно-Східної Азії, Австралії та Океанії, написав багато робіт з зоології, зоогеографії та фізичної географії. В музеї представлена галерея портретів Маклая та членів його родини, родовий герб, матеріали етнографічних експедицій, макети кораблів, статуетки острівних тубільців, карти та ін. В одній з кімнат є куточок, де можна приміряти костюми XIX сторіччя та сфотографуватися біля корабельного штурвалу. Музей "Вітрила Маклая" є частиною однойменного готельно-ресторанного комплексу.

Єдиний в Україні комплекс будівель поштової контори (XVIII ст.), що майже повністю зберігся, в якому відкрито музей "Ніжинська поштова станція". Поштові станції у Києві, Ніжині та Батурині були відкриті після указу царя Олексія Михайловича про регулярне поштове сполучення між Москвою та Києвом від 1669 року. На початок XIX століття Ніжинська поштова станція була однією з найбільших на Лівобережній Україні. В тутешньому готелі зупинялися М. Ломоносов, О. Пушкін, М. Гоголь, Т. Шевченко та ін. Експозиція розміщена у колишньому будинку станційного наглядача. Відновлено інтер'єр кімнати очікування. В експозиції представлено, зокрема, колекцію поштових марок України та Росії.

Археологічний музей Батурина відкрито в реконструйованому приміщенні Воскресенської церковно-парафіяльної школи (1904 р.), яка розташована поруч з Воскресенською церквою, неподалік від Цитаделі Батуринської фортеці. Музей входить до складу Національного заповідника "Гетьманська столиця". Експозиція розгорнута у трьох залах за хронологічно-тематичним принципом. Епохи неоліту, бронзи та залізної доби представлені фрагментами кераміки та кремнієвими виробами. Давньоруський матеріал: посуд, скляні браслети, прикраси із кольорових металів, залізні та кістяні вироби. На дату спорудження польських укріплень вказує срібний талер, викарбуваний у Базелі в 1622 році. Про визвольний рух українського народу оповідає повстанська зброя: бойові сокири, вила тощо. Гетьманський період Батурина характеризують козацькі похідні та побутові предмети, копії документів та карт, вироби ремісників, зокрема оригінальні кахлі з зображеннями гербів українських гетьманів Івана Брюховецького, Івана Мазепи, Пилипа Орлика. Особливої уваги заслуговують знайдені під час розкопок релікти героїчної оборони міста 1708 року – натільні іконки та хрестики жертв різанини, уламки гармати та дзвону. Символом трагедії стала обпалена ікона Богоматері з Немовлям на мідній пластині зі слідами позолоти роботи майстрів Києво-Печерської Лаври кінця XVII століття, віднайдена археологами у могилі літньої жінки з розтрощеним черепом.

Собор збудований у XII столітті на фундаменті давнішої кам'яної споруди XI століття, неодноразово перебудовувався. Під час реставрації у середині XX століття будівлі повернули давньоруські форми. В інтер'єрі збереглися старовинні фрески, інкрустована підлога. У приміщенні храму відкрито музей архітектури, який входить до складу Національного архітектурно-історичного заповідника "Чернігів стародавній". Адміністрація заповідника розміщена в розташованій поруч будівлі Колегіуму (1672 р.), який у XVII столітті був частиною Борисоглібського монастиря – резиденції чернігівських митрополитів.

Ніжинський краєзнавчий музей ім. І. Спаського розташований у старовинному будинку, що належав у XIX столітті купцю Дяченку. Фонди налічують 30 тисяч експонатів, які розповідають історію міста з найдавніших часів до 1945 року. Цікава колекція археологічних знахідок, отриманих при розкопках на території старої частини міста, речей козацької доби (холодна та вогнепальна зброя, гетьманські універсали), експонати, що характеризують багатонаціональність Ніжина (зокрема історію виникнення грецької громади). Особливий інтерес представляє нумізматична колекція, колекція орденів та медалей, філателістична колекція. На подвір'ї Ніжинського краєзнавчого музею встановлено перший радянський трактор ХТЗ.

Парадна резиденція останнього гетьмана України Кирила Розумовського ефектно підноситься на кручі над річкою Сейм у містечку Батурин, яке виконувало роль гетьманської столиці у XVII-XVIII століттях. Це видатна пам’ятка архітектури доби класицизму національного значення, єдиний збережений гетьманський палац і єдина в Україні архітектурна споруда, зведена за проєктом архітектора Чарльза Камерона. Входить до складу Національного історико-культурного заповідника "Гетьманська столиця".

Будівництво палацово-паркового комплексу тривало з 1799 по 1803 рік, вже після того як гетьманство разом із залишками української незалежності було ліквідоване урядом Російської імперії. Фактично, Розумовський так і не встиг пожити у своєму новому палаці, оскільки помер у рік закінчення будівництва. Його нащадки не використовували палац за призначенням, він сильно постраждав від пожежі, тривалий час перебував у напівзруйнованому стані, кілька разів частково реставрувався. Відродження почалося за ініціативи Президента України Віктора Ющенка коштом меценатів. 22 серпня 2009 року відреставрований палац з експозицією Музею гетьманства урочисто відкрили для відвідування.

На першому поверсі можна ознайомитися з історичним минулим гетьманського Батурина через призму державницької діяльності Кирила Розумовського, а також з історією будівництва і реставрації палацово-паркового ансамблю. Інтер’єри другого поверху відновлені за аналогами збережених робіт Чарльза Камерона та розкішно декоровані розписами сюжетів давньогрецької міфології, рослинними орнаментами та гетьманськими клейнодами. У залах експонуються меблі та предмети інтер’єру, картини, ікони XVIII-ХІХ століть. Особливою пишністю відрізняється Гетьманська зала, де виставлено стіл "Камінь" з мармуровою дошкою, інкрустованою напівдорогоцінним уральським камінням. З речей, які належали особисто Кирилу Розумовському і його родині, можна побачити лейб-компанійський палаш гетьмана, печатку суконної фабрики Розумовського, гетьманський універсал та фрагменти надгробного пам’ятника Розумовського.

Навколо палацу розбито регулярний французький парк, відновлений згідно схеми генерального плану палацово-паркового ансамблю. Оригінальні палацові флігелі не збереглися, їх реконструкція заморожена.

Прилуцький краєзнавчий музей імені В. Маслова займає відреставрований двоповерховий особняк, збудований у XIX столітті для міського голови М. Кисловського у самому центрі міста. Його історія починається з музею природної історії, відкритого наприкінці ХІХ століття. Найбільшого розквіту він досяг у 1930-х роках під керівництвом відомого вченого В. Маслова (біля входу до музею встановлено пам'ятник). Основою зібраної ним колекції стали зібрання шедеврів світового мистецтва та козацьких реліквій відомого громадського діяча та мецената Григорія Галагана. З того часу в музеї сформовано цікаві художні зібрання, велика колекція декоративно-ужиткового мистецтва, відкрито відділ історії Прилук. Найцікавіші експонати: сідло гетьмана Данила Апостола, макет Прилуцької фортеці, фрагмент фортечного частоколу. Співробітники музею проводять екскурсії містом та околицями.

Борзнянський художньо-меморіальний музей "Садиба народного художника України Олександра Саєнка" відкрився 1996 року в будинку родини Саєнків у містечку Борзна на Чернігівщині. Експозиція висвітлює життя і творчості відомого українського митця-декоратора, чиє ім'я внесене до списку видатних діячів світової культури ЮНЕСКО. Олександр Саєнко народився тут у 1899 році. Через хворобу ще в дитинстві він втратив слух і мову, але завдяки протекції сусідки Саєнків, письменниці Ганни Барвінок (дружини Пантелеймона Куліша) потрапив до Петербурзького імператорського училища глухонімих. Найбільше прославився роботами у галузі монументального та монументально-декоративного мистецтва в техніці інкрустації соломою. В експозиції музею представлені такі його відомі роботи, як "Козак Мамай", "Семен Палій" та ін. Також експонуються килими, гобелени, вибійки роботи Саєнка, зібрана ним колекція ічнянських кахлів, меморіальні речі родини.

Дерев'яну козацьку фортецю в Батурині над річкою Сейм реконструйовано 2009 року на тому самому місці, де з 1669 по 1708 рік розташовувалася укріплена резиденція трьох українських гетьманів: Дем'яна Многогрішного, Івана Самойловича, Івана Мазепи. Також з гетьманською столицею в Батурині пов'язане життя та діяльність Пилипа Орлика та Кирила Розумовського (встановлено пам'ятник "Гетьмани. Молитва за Україну").

Батуринську фортецю було закладено у 1625 році на давньоруському городищі польським магнатом Олександром Пясочинським. 1664 року, коли Батурин уже був сотеним козацьким містечком, фортецю не змогли взяти приступом війська польського короля Яна Казимира. Батуринська фортеця складалася із зовнішніх міських земляних укріплень із частоколом та цитаделі (замку), де знаходилася резиденція гетьманів. Тут був кам'яний гетьманський будинок та дерев'яна Воскресенська церква, в'їзна брама та три вежі.

У 1708 року всі споруди Батуринської фортеці були повністю зруйновані під час каральної операції росіських військ під командуванням Олександра Меньшикова за наказом московського царя Петра I у помсту гетьману Івану Мазепі за перехід на бік шведського короля Карла II під час московсько-шведської війни. На згадку про Батуринську трагедію, під час якої було знищено майже все населення міста (5-6,5 тис. військових, 6-7,5 тис. мирних жителів), у 2004 році на місці північно-східної вежі цитаделі встановлено пам'ятний хрест.

До 2009 року на рештках фортечних валів було завершено реконструкцію трьох оборонних веж, дерев'яних фортечних стін, кам'яного гетьманського будинку, скарбниці та замкової Воскресенської церкви, які увійшли до експозиції "Цитадель Батуринської фортеці" Відділу історії Гетьманства Національного історико-культурного заповідника "Гетьманська столиця". В будинку гетьмана відкрито виставку об'ємних фігур "Світлі гетьмани. Життя для України". З оглядового майданчика надбрамної вежі відкривається найкраща панорама долини Сейму.

Ажурна будівля Чернігівського колегіуму з високою дзвіницею розташована на території Чернігівського дитинця (Валу). Колись вона була частиною кафедрального Борисоглібського монастиря – резиденції чернігівських архієпископів. Будівництво монастирської трапезної, імовірно, розпочав наприкінці XVII століття архієпископ Лазар Баранович. У нинішньому вигляді будівлю звів у 1700-1702 роках архієпископ Іоанн Максимович за підтримки та фінансування гетьмана Івана Мазепи, про що свідчить закладна дошка дзвіниці з гербом Мазепи, яка зараз експонується у виставкових залах. Згодом трапезну почали використовувати як одне з приміщень Чернігівського колегіуму – першого вищого навчального закладу Лівобережної України, що діяв з 1700 по 1786 рік. Тут викладали латину та інші мови, а також поетику, риторику, філософію, математику, географію тощо. Колегіум готував церковних діячів, держслужбовців, перекладачів, літераторів, медиків. Зараз в приміщеннях Чернігівського колегіуму розташовується музей, що висвітлює історію навчального закладу. Реконструйовано клас колегіуму, виставлено експозицію іконопису, працює виставка "Чернігів та чернігівці 100 років тому". Також тут розміщується адміністрація Національного архітектурно-історичного заповідника "Чернігів Стародавній".