Верховина

Регіональний історико-краєзнавчий музей “Гуцульщина” у Верховині відкрито у 1938 році завдяки активній підтримці громадсько-політичного діяча, етнографа-фольклориста та самобутнього письменника П. Шекерика-Донікова. Представлені предмети народного побуту, одяг, картини тощо. Проводяться майстер-класи, під час яких можна спостерігати процес виготовлення гуцульських килимів.

Музей гуцульського побуту та мистецтва "У трембітаря" відкрив у себе вдома у Верховині гуцульський музикант Микола Іллюк, керівник ансамблю "Гуцули". Будинок Іллюка розташований на горі у присілку Швейкове. В експозиції представлено традиційні гуцульські костюми, предмети побуту та понад сотню народних музичних інструментів. Господар проводить екскурсії, розповідаючи про походження гуцулів, їх життя та ремесла, обряди та традиції. На більшості представлених музичних інструментів він грає. Пропонує відвідувачам майстер-класи гри на знаменитій гуцульській трембіті, дримбі, цимбалах, дуді.

Музей гуцульської магії розмістився в одному із комплексів відпочинку на околиці Верховини, яка вважається неформальною столицею Гуцульщини. Його мета - зберегти пам'ять про відомих карпатських знахарів і провидців, яких тут називають мольфарами. В музеї представлені речі, якими користувалися маги-мольфари та які розповідають про давню гуцульську магію. На базі музею також проводяться майстер-класи з виготовлення оригінальних чайних ложок з дерева, прядіння ниток з вовни, дзеркальної каліграфії.

Хата-музей кінофільму "Тіні забутих предків" у верховинському присілку Гліфа відкрито 2000 р. у будинку, в якому в 1963-64 рр. в. жив під час зйомок режисер фільму С. Параджанов. Відвідувачі тут можуть подивитися фільм та ознайомитись з історією створення картини. Діють такі експозиції: життя та творчість видатних людей, етнографія та побут, історико-архітектурна спадщина.

Приватний музей гуцульського побуту, етнографії та музичних інструментів у 1999 році відкрив у своєму будинку верховинський музикант та колекціонер Роман Кумлик. Експонати для музею він збирав упродовж 30 років. Це і народний одяг із льону та шкіри, і розписні глиняні тарілки, і гуцульські топірці-бартки, і грошові знаки різних часів, і багато інших старовинних речей та предметів народного побуту. Найбільшою різноманітністю відрізняється колекція народних музичних інструментів: скрипки, трембіти, цимбали, дримби, кобзи. Особливою гордістю колекції є гуцульська волинка – дуда. Раніше екскурсії проводив сам господар музею, супроводжуючи розповідь про кожен інструмент виконанням народних мелодій та пісень. Після смерті музиканта гостей приймає його донька Наталія. Про відвідування музею необхідно домовлятися заздалегідь.